Рубрики:#JUST_PEOPLE🧠

...та хіба ти можеш жити без мети???

ДЯКУЮ! - це найперше, що можу сказати тобі)

Перш ніж ви опуститесь нижче, щоб поближче познайомитися з нашою новою героїнею, варто сказати, що це одне із найцікавіших інтерв'ю над яким я працював! 

Найбільше мене підкупила не сама історія, хоча вона варта неабиякої уваги; все ж більше потішило і здивувало, як сміливо ти нею поділилася, підпустила і дозволила пізнати себе трішки більше!

ДЯКУЮ, бо направду, маю за що казати тобі це слово!

Ти одна з перших, хто допоміг адаптуватися тут, в Штатах.

ДЯКУЮ, що завжди рятуєш і витягуєш з усього того, чого ще не знаю, або не вмію!

ДЯКУЮ!

Щиро бажаю тобі впевнено йти своєю дорогою, триматися за Нього і бути щасливою! Шукай і реалізовуй моменти в яких скривається твоє щастя:)

__________ 

- Хто ти є?

Я емігрант з України (усміхається), яка вже мучиться тут 7 років.

- Мучишся?

Мучуся. Америка - це не країна для життя. Для тих, хто народився тут, все дещо по-іншому. На відміну від нас, україців, ми намагаємося жити «наповну». Я маю на увазі, що в нас не настільки розвинена країна і буває, що не завжди можемо все собі дозволити, але живемо моральним щастям, принаймні, вся наша сім’я разом, в купі. Американці живуть іншими стандартами: гроші, кар’єра, робота. Особисто я хотіла б працювати деінде, наприклад в Європі, але також враховую той варіант, що через силу обставин змушена буду залишитися тут.

Штати - хороша можливість здобути пристойну освіту і могти забезпечувати себе і своїх рідних. Щодо негативної сторони - тут люди помішені на грошах. Вони їх дуже змінюють, через це тут важко жити. Народ йде вчитися не для того, щоб займатися улюбленою справою і отримувати від цього задоволення, а  для того, щоб заробляти великі гроші. 

Я захоплююся тими людьми, які приїхали сюди в свої 19 років за туристичною візою. Це ж скільки треба всього встигати і з усім давати собі раду: працювати, вчитися, по-можливості допомагати своїм рідним...та й взагалі. Радію, що маю таких знайомих, їхній приклад, справді, надихає.

- Ким будеш в майбутньому? І чому ти обрала саме цю професію?

Я люблю математику, мені подобаються цифри. Коли потрібно складати іспити з інших предметів, історії наприклад, я просто завчаю. Математика - це щось інше, моє, тому й професія тісно пов’язана з нею.

У мене мусить бути все розплановано, я не можу жити отак спонтанно, хоча мій брат - цілковита протележність. До прикладу, мені хочеться вийти заміж не швидше 27 років. До цього часу закінчити навчання, спробувати попрацювати, заробляти гроші, щоб мати можливість себе забезпечити в майбутньому. Для мене це дуже важливо.

- Якщо в тебе є мета/ціль, ти викладешся на максимум, щоб її втілити в життя, чи залишиш її нереалізованою?

Важливо скільки мені доведеться віддати заради неї. Як на мене, все має свої межі, свій ліміт. Усе залежить наскільки вигідна для мене ця мета, тому що заради однієї цілі я б не змогла пожертвувати всім. Є різні речі, якими потрібно поступатися заради вибраної мети, і тут потрібно порівняти, що важливіше: новий пріоритет чи щось інше, що стоїть на шляху до його досягнення.

- Який твій типаж чоловіків? Кого бачиш біля себе?

Хочеться, щоб він був слов’янином, але найважливіше - це менталітет. Менталітет та інтелект. Друге - це питання дуже відносне, адже чогось навчитись, вдосконалитись простіше, ніж змінити свою форму мислення. До прикладу: американець, українець і європеєць - це три різні ментальні групи. Другий і третій можуть зжитися разом, бо вони в багато в чому подібні. Але американець з українцем - складне питання. Якщо мій чоловік народився в Штатах, мені набагато легше підлаштуватися під нього, аніж навпаки. Те, що для мене окей, він не одразу або взагалі не може усвідомити. Наприклад, як це можна ходити в туалет на вулицю або купляти фрукти на дорозі в якоїсь бабусі? (сміється:))

Не менш важливим для мене є мета або ціль, яку перед собою ставить чоловік. Невперше стикаюся з тим, що людина, просто не знає, що їй робити в цьому житті. Закінчив універ, працює, заробляє гроші, ходить, спить, їсть і більше нічого. У мене є мета і я хочу, щоб мій обранець теж мав перед собою чітке усвідомлення, куди він йде і для чого. В такому випадку якось легше йти.

Ну і ще одне. Це не менш важливе, ніж два попередніх, - він повинен бути високим (сміється голосно:)). Я не часто, але люблю взувати підбори, тому високий.

- Чи хотілося б тобі бути мільйонером?

Ні, але я хочу жити в достатку. Так, щоб я нічого не потребувала. Хоча з іншого боку: замки, яхти, мільярди - цього не хочеться. Гнатися за грошима - це не добре, воно завжди вилізе якось боком. Люди, які дуже багаті, мають свої проблеми, вони не мають здоров’я або сім’ї.

- Кар’єра чи сім’я?

Сім’я! Хочеться, щоб батьки були здорові. Хочеться хорошого чоловіка, дітей. Це моє щастя.

Важливо пам’ятати, що батьки - це одне, а моя власна сім’я, яку я хочу мати, - це зовсім інше. Не потрібно змішувати перше з другим. Батьки повинні знати про твоє життя і з ними потрібно ділитися, але берегти їхній спокій від всіляких дрібних негараздів і проблем.

- За що ти себе любиш?

(усміхнулася)

Я намагаюся завжди бути реалістом. Не люблю перебільшувати і  не «робити з мухи слона». А ще я справедлива. Якщо на моїх очах стається якась несправедливість, мене аж розриває: як, чому так? Одразу кажу про це. Але знову ж таки, сприймаю це спокійно і дивлюся на речі, які не можу змінити, тверезо.

- Що тебе відштовхує від людей? Чи є щось таке, що ти не можеш пробачити?

Не люблю фейку. Мене дико дратує, коли людина несправжня, грає якусь роль. Наприклад, коли ми розмовляємо сам на сам, і ця особа поводить себе по-одному зі мною, а в компанії друзів зовсім по-іншому, мене таке дратує і я не можу спілкуватися з такими людьми.

Я відкрита, дозволяю людям наблизитись до мене, але я не хочу знатися зі злими людьми. Якщо хтось косо на когось дивиться чи обговорює за спиною, тоді намагаюся не спілкуватися з такими.

Щодо прощення, то однозначно не пробачала б зраду. Особливо, якщо це в стосунках. Незважаючи на те, чи це фізична зрада, чи моральна. Не хотілося б, щоб близька людина поливала тебе брудом перед іншими.

Є ще одна річ, через яку люди перестають мені подобатися і я з ними не спілкуюся, - плітки. Мені такого не потрібно! Не хочу, щоб про моє особисте життя знали всі. Я ігнорую таких людей, уникаю. Але якщо  вони намагаються дізнатися в чому справа, я кажу все як є, прямо! У цьому теж проявляється моя любов до справедливості.

Усі ми є люди, і кожен робить якісь помилки. Намагаюся дотримуватися такого правила: кожен може помилитися, ну з ким не буває. Якщо це незначні, але важливі речі, намагаюся ставитися до цього з розумінням, дати ще один шанс. Проте, коли проблема знову з’являється, і людина свідома коїть те, за що недавно вибачалася, - до побачення!

- Ти плачеш?

Не часто, але плачу.

- З ким ти ближча? З мамою чи татом?

Мама ближча. Ми з нею бачимося кожного дня, проводимо багато часу разом, ділюся своїми переживаннями, тому й відповідно вона ближча. Відколи себе пам’ятаю, тато завжди був в роз’їздах. В Україні чи кудись за кордон, він завжди дуже багато працював і працює. Тому з татом бачимось менше, тільки на вихідних, чи коли він не їде на роботу. Я не нарікаю, мені завжди вистачає тата, тому цьому плані все добре(сміється).

- На що тобі не шкода витратити гроші? Що переважає: хочу чи треба?

На себе, звісно. Якщо мені чогось хочеться, я йду і купляю це. Найперше, потрібно визначитися чи справді мені потрібна ця річ. Якщо воно просто лежить, і я не використовуюю її, тоді й немає сенсу купляти.

Скажу так: якщо ти хочеш чогось такого, що тобі не конче треба, значить в тебе є все, що тобі потрібно. Ну, але якщо дуже хочеться купити ту чи іншу річ, тоді не бачу нічого поганого, щоб задовольнити свого бажання.

- Я в тебе хобі?

Мені подобається, коли в усьому є лад. Люблю прибирати, контролювати, щоб все було добре. Інколи кажу своїм, що я живу з трьома поросятками. Так, я практично перфекціоністка. Люблю, коли всі мої речі моють своє місце. Знову ж таки мій брат - це моя ходяча протилежність. Хоча в таких дрібницях я теж даю слабинку. Багато зайвих речей, які лежать в моєму гардеробі, я не хочу викинути, «а може пригодиться»! Хоча добре знаю, що це сміття (сміється).

(про емоції)

Своїм дітям я б хотіла прещепити вміння підходити до будь-якого випадку з тверезою головою. Не піддаватися на емоції, адже вони не завжди можуть привести до добра. Я вважаю, що в тій чи іншій ситуації потрібно прораховувати декілька кроків вперед. Проаналізувати і розуміти, які наслідки несе за собою те чи інше рішення.

Я теж буваю емоційною і можу піддатися якісь спонтанній затії, але емоції - це погано! Вони беруть владу над тобою. Тому потрібно вміти їх контролювати. Мені дуже пощастило мати старшого брата. Він мене багато чого навчив і вчить дотепер. 

Багато дівчат ведуться на те, як хлопці викаблучуються. Це смішно, але більшість цим обпікається. Я не маю на увазі, що це погані хлопці, ні, але я вважаю, до всього потрібно підходити з тверезою головою, тому що багато таких випадків закінчуються не тим, як би хотілося. Інколи потрібно наступити на ці граблі, щоб зарубати собі на носі, яких людей підпускати до себе. 

- З ким тобі легше знайти спільну мову: з хлопцями чи дівчатами?

З дівчатами немає спільної мови. Дівчата - це знайомі. Дівчата - це змії, і це не жарт. Звісно, не всі такі, але знайти хорошу подругу дуже важко, дуже-дуже важко.  З хлопцями все по-іншому. Я можу з ними посміятся, пожартувати, і ми забули все. З дівчатами все складно і важко. Особливо з тими типажами, які безпричини ображаються через різні нісенітниці. 

В Америці немає друзів! Всі знайомі! Я вважаю, що кожен шукає свою вигоду в тобі, тому не можу назвати когось своїм другом. Не розумію, для чого прив’язуватися до людини, а потім через це розчаровуватися, якщо дружба рано чи пізно закінчиться? 

Колись в мене була подруга. Ми з нею були, справді, не розлий вода. Кожного дня зустрічалися, проводили спільно час, але в один момент все закінчилося. Просто настав один день, коли ми перестали спілкуватися. Не маю друзів, не хочу в зайвий раз прив’язуватися до людей.

- Кохання існує? Чому люди так легко відпускають одне одного?

Я не знаю. Головна проблема, через яку люди відпускають одне одного, - емоції. Вони не вміють контролювати себе. Через це сварки, а якщо сваряться, напевно, потрібно розводитися тому, що це не добре. Але в моєму розумінні справжня причина розірвати стосунки тоді, коли справді щось не добре: чоловік алкоголік або домашнє насильство, зрада чи ще щось. Все інше - це дрібні проблеми, які легко можна вирішити. Це ж ненормально, якщо пара живе 2-3 роки разом, а потім розходиться. Я вважаю, що раптове рішення. «Ой, мені 27. Що робити? А я ще неодружений. Так, тоді треба це виправляти». Незовсім тверезе й обдумане рішення, яке спричиняє подібні наслідки.

- А кохання на відстані? Як до цього ставишся?

Негативно. Я не вірю в таке. У кожної людини є свої фізіологічні потреби і бажання. Якщо люди тривалий час не бачаться, з’являються інші люди, інші смаки і вподобання, все поступово змінюються до того часу, коли не приходить усвідломлення, що відвикли одне від одного. У кінцевому результаті вони не розуміють, як так сталося, що вони чужі.

- Які в тебе стосунки з Ним?

Я говорю з Ним, молюся, але ніколи не намагаюся про щось просити. Але дякую. Дякую кожного разу, коли щось стається так, як мені дуже хотілося, або досягла того, чого бажала, тоді просто дякую Йому. Щодо прохань прошу тільки за такі речі, які необхідні, на які не можу вплинути: здоров’я для себе чи своїх близьких, чи щось інше, важливе. А такі речі: хороший залік чи інші несинітниці - це дурня. Іспит завжди можна написати ще раз, проблему - вирішити. Все стається так, як треба.

- Ти красива людина? 

Якщо чесно, навіть не задумувалася над цим. Але я знаю, що краса, особисто для мене, проявляється в доброті. Буває, що красиві люди (фізично) є злими або поводять себе, як їм заменеться. Тоді якось атоматично ця особа на підсвідомому рівні стає непривабливою для мене. Натомість людина, яка добра, привітна, з якою можна знайти спільну мову - дуже сильно подобаються. Такі люди дуже красиві, навіть якщо ненастільки зовнішньо привабливі, біля них все одно хочеться триматися.

- Уяви, що в тебе є одна хвилина, щоб звернутися до людей в усьому світі (в тому числі до наших читачів), щоб ти хотіла їм сказати? Який твій меседж?

Я б хотіла нагадати всім про те, що коїться довкола нас (до слова, ми розмовляли на початку січня). Незважаючи на пожежі, які охопили Амазонські ліси, на рівень забрудненості повітря в Китаї та ще дуже багато різноманітних причин, виникає питання, як довго люди ще зможуть протягнути? Це дуже актуальні сигнали, але ніхто не хоче забивати собі цим голову. 

Колись запиталася в себе: чому я старію? Як мої внутрішні органи знають, скільки їм потрібно працювати? Так, я розумію, що з віком тіло людини «зношується», якщо так можна сказати, але є ще дуже важливий чинник - повітря, яким ми дихаємо. Це жахливо. Тому я хочу побажати нам всім берегти одне одного і берегти свою Планету, адже після нас теж прийдуть люди.

____________

Редактор - НАТАЛІЯ СТАДНИК

Автор - МАР'ЯН КОСТЮК

____________

Дякуюємо Вам, що читаєте нас!

Розкажіть про нас своїм друзям!

І найголовніше, не забувайте, що кожен з нас - незбагненний мікровсесвіт зі своєю історією!

Якщо Ви хочете поділитися своєю історію пишіть сюди

👇🏻👇🏻👇🏻 

Інстаґрам: @kostiukmarian

Facebook: Мар'ян Костюк

E-mail: mariokostiuk98@gmai.com